Миколаївський академічний художній російський драматичний театр

Сьогодні – п’яті роковини відомого українського актора театру і кіно, драматурга, театрального режисера Альберта Васильовича ВЕРБЕЦЯ

14.12.2020

П’ять років тому пішов з життя чудовий миколаївський драматург, актор, режисер Альберт Вербець. Багато років свого життя він присвятив служінню сцені Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру. Театр вдячний за спогади і теплі слова, написані на адресу Альберта Васильовича уповноваженим з захисту української мови, нашим земляком Тарасом Кременем.

Сьогодні – п’яті роковини відомого українського актора театру і кіно, драматурга, театрального режисера Альберта Васильовича ВЕРБЕЦЯ (18 березня 1943 р. – 14 грудня 2015 р.). Він народився під час Другої світової війни на Поволжі. У 3-річному віці втратив батька. Голодне дитинство. Страждання повоєнної доби на селі. Скрута. Спрага життя. Закінчивши Ростовське художнє училище імені М.Б. Грекова (нині – Ростовське училище мистецтв), 1965 року розпочав свою діяльність як актор у театрі Новочеркаська, згодом Вологди, Мурманська, Рязані, включаючи трупи драмтеатру Північного флоту і ТЮГ. Від 1975 року А.В.Вербець у Миколаєва, де він працював у Російському художньому драматичному театрі. Тут розкрився його талант як майстра сцени, автора соціально-побутових п’єс, які ставили на сценах столичних театрів. Не забуваймо, що він був серед творців популярних на ті часи радіовистав. Я і сам пригадую ті трансляції по нашому місцевому радіо. Згадаймо його відомі вистави “Глибина”, “Восьме диво світу”, “Новосілля”, “Голгофа”, незабутні ролі Вурма (Шіллер, “Підступність і кохання”), Розенкранца (Шекспір, “Гамлет”), Цезаря (Едліс, “Гра тіней”), Шпака (Квітка-Основ’яненко, “Шельменко-денщик”) та ін. Як телевізійний актор Альберт Вербець став відомим завдяки кільком незначним епізодичним ролям. Думаю, тут він міг би досягнути значно більших висот. Недаремно літературні критики зараховували його, дивовижного і талановитого письменника, гідного громадянина і поважного у професійних колах театрального діяча до умовного кола представників “нової хвилі” в сучасній українській драматургії (Я.Верещак, В.Босович, І.Афанасьєв, В.Бойко, Я.Стельмах, Я.Ярош, В.Шевчук, Ю,Щербак), яка формувалася в агоністичний період соціалістичної системи та очевидної театральної кризи. У своїй статті до “Енциклопедії сучасної України”, як і в циклі нарисів у місцевих і центральних медіа, Дмитро Кремінь підкреслював, що Альберт Вербець працював у жанрі трагікомедії. Для його стилю характерна умовно-гротескна форма, наближена до трагіфарсу та фантасмагорії. Основна тематика – конфлікт індивіда й суспільства. Як зауважила кандидатка філологічних наук Людмила Бондар, новаторство драматургів “нової хвилі” проявилося на рівні образної системи, передовсім у постулюванні нових параметрів концепції героя, який нерпідко опинявся у патових ситуаціях – на роздоріжжі. Разом із Юрієм Андруховичем Альберт Вербець закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті імені М.Горького в Москві (1991). Його наставниками були відомі письменники В.Розов та І.Вишневська. Роки навчання, добу гласності та перебудови, сповнені катаклізмами, він так згадував у своїх спогадах про Андрія Антонюка: “У мене був гіркий досвід участі в московських мітингах на Зубовській площі та в Лужниках, в ході по Садовому кільцю в 1989-1991 роках на захист демократії, коли столична інтелігенція в єдиному пориві з захватом створювала свій фронт передчуття змін. Я тоді навчався на Вищих літературних курсах Літературного інституту ім. Горького і, природно, намагався бути в гущині демократичної ейфорії. І таки перемогла тоді демократія!.. Але мені якось ніяково тепер згадувати про тих, хто торгував контрабандними сигаретами – заслужених і народних артистів, які гнулися в три погибелі під вагою величезних «кравчучок», вчительок і сестер милосердя на ринках в Польщі, про танцюючих в нічних клубах Близького Сходу молодих актрис мого театру… І багато скепсису з того часу в мене на душі до всіх гасел всіх рвуться до влади…”. Альберт Вербець був членом Національної спілки письменників України, заслуженим артистом України. Він любив заходити до обласної організації НСПУ, де в колі миколаївських письменників завжди вирізнявся тонким гумором, феноменальною пам’яттю, щирістю і добротою, увагою до молодих авторів. Він був справжньою театральною легендою України, без якого було важко уявити Миколаїв мистецький, творчий, культурний. Болісно сприймав все те, що останніми роками відбувалося в театрі. Чимало майстрів сцени було звільнено. Глядачі перестали ходити на вистави. Важка праця актора і режисера була нівельована. Зневіра, розчарування, прохолода… Коханою жінкою Альберта Вербеця була відома українська актриса Світлана Борисівна Слобожанінова (1943), з якою вони прожили прекрасне, сповнене краси та радості життя. Вони завжди були разом на виставках і в музеях, любили гуляти містом та відпочивати в родинному колі. Коли Альберт Вербець важко хворів, його “лебединою піснею” стала “Камінна квітка” за мотивами казки Павла Бажова, постановкою над якою він працював для дітей до Дня Святого Миколая. Це була його остання театральна справа, яку забути в Миколаєві не мають права. Спочивайте з Богом, Майстре сцени!..

Календар

січень 2021

Пн

Вт

Ср

Чт

Пт

Сб

Нд

11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24

Останні новини