Миколаївський Академічний Художній російський драматичний театр

АПОФЕОЗ БЛАЗНІВ ЧИ АНАТОМІЯ ПОКОРИ?! В.НЕВОЛОВ

24.10.2020

АПОФЕОЗ БЛАЗНІВ ЧИ АНАТОМІЯ ПОКОРИ?!

( нотатки на берегах програмки вистави Миколаївського академічного Художнього драматичного театру «HOMO LUDENS SIC SEMPER TYRANNIS???» ( «Людина, що грає або така доля тиранів») Т.ІЛЬЄВСЬКОГО ) Якщо ти зараз думаєш, що головне в твоєму житті — твоя квартира, де твоя дружина готує смачний сніданок, де діти сидять над книжками, готуючись до завтрашніх вишів, а все інше — політика, вибори, епідемії, глобальне потепління, то не твоя справа, і ти якось відсидишся за стінами свого «гніздечка», і вся оця суєта тебе не торкнеться, тоді тобі сюди. Новий прем`єрний спектакль Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру – ′′ HOMO LUDENS sic simper tyrannis?” створений за п`єсою сучасного білоруського драматурга Тимофія Ільєвського разом з майстрами Грузії та Польщі: режисером-постановником Каха Гогідзе (Грузія), художник-постановник Олена Рикусова та балетмейстер Олена Лисенко (Україна), постановник номерів степу Ірена Новаковська (Польща), ініціатор і керівник проекту – директор-художній керівник театру Артем Свистун. Неймовірні паралелі виникають у глядачів при перегляді цієї вистави з біблійними сюжетами. Спектакль щедро і влучно насичений символами, візуальними підказками, алегоріями, що його можна відтворити без слів. Все буде ясно, і він буде ще оглушливішим. Кожен актор на своєму місці, кожен живе (а іноді вмирає) своїм акторським життям на сцені… Висококласний, гармонійний дует народного артиста України Василя Остафійчука та молодого майстра сцени Андрія Карая привертає особливу увагу. Трагічний фарс…Це набір всіх часів. Вічна ” трійка “: тиран, народ і ті, нечисленні, хто виступають проти тирана… Знайомо це нам, чи не так? Тирана народжує народ, і сам народ визначає тиранію чи ні… Якщо у тирана домінує влада, тільки народ може ” обнулити ” її , але дуже довгий шлях самосвідомості і усвідомлення власної відповідальності… На перший погляд, зіставлення політичного і містерійного театру видається парадоксальним, адже ініційований опозицією політичний театр, на противагу великій державній містерії, прагне десакралізації панівного міфу (тобто “розчаклування” світу, в якому Макс Вебер бачив закон розвитку історії) і, власне, публічного обговорення проблеми влади (оскільки політичні стосунки — це стосунки, що витікають із боротьби за владу і здійснення влади, а тому й політичний театр — це театр, який обговорює проблеми влади). Інколи політичний театр виступає як містерія походження культурних цінностей, до яких належать — політичний лад, незалежність держави, перемога у війні або на виборах тощо. Як на мене, режисер Каха Гогідзе – майстер постановок з території театру абсурду. Ось і герої його нової вистави перебираються в площину абсурду, продираючись туди, як у рятівний світ, чіпляючись за нього усіма силами і майже змиряючись там з усіма і змиряючись разом з тим зі всіма жахами, що оточують їх в реальній дійсності. Судіть самі: абсурдна ситуація цього трагічного фарсу, абсурдна поведінка людей, зображених в ньому, абсурдні мотивації їх вчинків, абсурдні і самознищувані їхня жорстокість і пожадливість. Абсурдними є також пізні прозріння і відчайдушні розкаяння, абсурдними виявляються спроби як любити, так і ненавидіти, що однаково призводять до смерті – з блаженним або ж спотвореним люттю обличчям. І ще що парадоксально: при цьому у цій виставі герої зовсім не грають в театр абсурду. Вони там, як і ми, глядачі, тут, у нашому часі, давно вже в ньому живуть. До сюжету білоруського драматурга і режисера Тимофія Ільєвського творці вистави підійшли як до міни «уповільненої дії». Спочатку тихо-тихо, не форсуючи подій і ніби запевняючи глядача: панове, все спокійно, все нормально, з цієї трагіфарсу ми Іонеско цього разу робити не будемо – та вони лише присипляють нашу пильність. А потім, коли публіка зовсім вже заспокоїться і розслабиться, і навіть перестане помічати світ запропонованого ними дивного художньо-сценографічного сценічного простору, видадуть таке крещендо пристрастей, ніби вони не промовляють слова, а виривають їх зі свого горла, розігруючи обшир трагедії тирана і народу. На сцені – народний артист України Василь Остафійчук в ролі Короля, яка дає йому можливість з блиском виразити своє обдарування. Але це ще не все. На сцені – артисти – молоді, переконливі, захоплюючі, темпераментні – Констянтин Гросман (Паломник), Валерій Павленко (Поет), заслужений артист України Володимир Карпенчук (Суддя)… І це ще не все. Бо є ще – дуже цікавий Андрій Карай (Блазень), який і стає «альтер его» вистави та несподівана заслужена артистка України Олена Кошова (Королева). Взагалі, цей спектакль – яскраве видовище божевілля, талановито і розмашисто зігране. Спектакль красивий, цікавий, оригінальний. Це як мінімум. На мою думку – спектакль вдалий у багатьох проявах. Тому я зараховую його до улюблених. І готовий насолоджуватися ним багаторазово. Готуйтеся і Ви побачити емоції, що розрізають глядача навпіл. Готуйтеся дивуватися і затамовувати подих. Готуйтеся постійно переводити погляд з однієї частини сцени на іншу. Готуйтеся розгадувати коди, символи і ребуси Каха Гогідзе. Готуйтеся сміятися, співпереживати і захоплюватися…

Календар

листопад 2020

Останні новини